Міфи і факт про насильство щодо дітей

Міф 1. Жорстоке поводження – це тільки коли дитину б’ють.
Факт: фізичне насильство є лише одним із видів жорстокого поводження з дітьми. Зневага і емоційне насильство можуть бути не менш руйнівними для дитини, а їхня малопомітність – значно знижує шанс втручання в ситуацію третіх осіб і виявлення проблеми.

Міф 2. Причиною домашнього насильства щодо дитини завжди є вживання кимось у родині алкоголю або наркотиків.
Факт: вживання алкоголю, інших психоактивних речовин, дійсно, знижує здатність контролювати поведінку, але серед кривдників(-иць) багато людей, які не вживають алкоголь,тютюн, наркотики, проте мають такі характерологічні особливості та досвід власного виховання, які слугують факторами виникнення їхньої насильницької поведінки стосовно дитини. Водночас, деякі особи, навіть пройшовши лікування від алкоголізму, наркоманії, продовжували бути агресивними і жорстокими стосовно близьких. Алкоголізм чи вживання алкогольних напоїв, наркотиків не може бути виправданням насильства.

Міф 3. Домашнє насильство щодо дітей ніколи не трапляється в заможних/матеріально забезпечених сім’ях.
Факт: домашнє насильство щодо дітей трапляється не тільки в бідних сім’ях або у «неблагополучних» районах. Ця проблема лежить поза расових, економічних або культурних кордонів. Є деякі сім’ї, що здаються просто зразковими, однак за дверима їхніх домівок ховаються дуже непривабливі речі.

Міф 4. Більшість дітей страждає від рук незнайомців.
Факт: насильство з боку незнайомих людей трапляється, проте в більшості випадків агресором є член сім’ї або найближчий друг сім’ї.

Міф 5. З дітей, які зазнали жорстокого поводження, завжди виростають жорстокі люди.
Факт: звісно, діти, які зазнали жорстокого поводження, перебувають у групі ризику і, нерідко несвідомо, відтворюють модель жорстокого поводження у дорослому віці, на власних дітях. Будь-який вид насильства містить психологічну складову, що значною мірою відбивається на поведінці та емоційному стані дитини, її пізнавальній та мотиваційній сфері. З іншого боку, багато дорослих, які пережили жорстоке поводження, мають дуже сильну мотивацію вберегти власних дітей від того, через що пройшли самі, і тому стають чудовими батьками.

Міф 6. Особа кривдника(-ці) у дитини завжди пов’язана з негативними емоціями та ставленням.
Факт: слід пам’ятати, що негативні ставлення і почуття дитини до дорослих не обов’язково означають, що вона була ними скривджена. І навпаки, заподіяння кривди конкретною особою, зокрема сексуального характеру, не завжди викликає у дитини негативні емоції стосовно злочинця. У дитини є власна картина світу і ключ до оцінки подій та людей. Дитина не оцінює їх у категоріях дорослих людей. Для дітей дошкільного віку дружньою особою може бути той, хто частує солодощами, а поганою – хто обмежує поїдання морозива. А поведінка винуватця злочину, що має сексуальний характер, навпаки, може сприйматися дитиною як форма гри, частина звичайних дій по догляду за тілом, засіб вираження позитивних почуттів. Унаслідок – порушник(-ця) може сприйматися як дружня, привітна особа, яка асоціюється з позитивними емоціями.

Міф 7. У випадку домашнього насильства примирення родини має бути першим пріоритетом.

Міф 8. Заради дитини жінки мають залишатися зі своїм партнером навіть у випадках домашнього насильства.

Міф 9. Постраждалі від домашнього насильства самі відповідальні за те, що з ними відбувається.

Міф 10. Чоловіки та жінки страждають від домашнього насильства однаково.